Декілька слів про (не)рівність сторін кредитних спорів
05.05.2012
На провідному юридичному порталі України «Юрліга» в розділі «Аналітика правозастосування» було опубліковано статтю партнера ЮФ «Москаленко і Партнери» Анастасії Москаленко "Декілька слів про рівність сторін кредитних спорів" (від 04.05. 2012). Автор статті на конкретних прикладах із практики нашої фірми аналізує, що ж насправді стоїть за декларованими принципами рівності сторін кредитних правовідносин.
Наприклад, рішенням Апеляційного суду Донецької обл. від 13.04.2012 р. у справі № 22ц/0590/3463/12 скасовано було рішення суду І інстанції про стягнення з позичальника та поручителя солідарно заборгованості за кредитним договором в сумі 196029 грн. 26 коп. з них: 34 539 грн. 46 коп. – сальдо за кредитом, 2 088 грн. 38 коп. – відсотки за графіком, 20 366 грн. 75 коп. – відсотки за фактичне користування капіталом, 139 032,00 грн. – пеня. Постановлено нове рішення, яким в задоволенні вимог до поручителя відмовлено в повному обсязі, постановлено стягнути з позичальника 34539,46 грн. – пені і ті ж самі суми основного боргу. Суть цієї справи полягала у тому, що строк виконання кредитного договору сплив 02.03.2010 р., а банк пред’явив вимоги до позичальника та поручителя приблизно через півтора роки, після закінчення строку дії договору поруки відповідно до п. 4 ст. 559 ЦК України, а тому на час пред’явлення вимоги договір поруки вже припинив свою дію в силу закону. Також представники позичальника просили зменшити розмір пені відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням того, що нарахована сума значно більше за суму основного боргу, а порушення позичальником своїх зобов’язань виникло з причини тимчасової втрати ним працездатності через травму обох ніг та тяжких тривалих хвороб його дружини (поручителя), що підтверджувалось відповідними медичними довідками і відповідало дійсним обставинам справи. Банк жодного разу не надіслав свого представника до суду І інстанції, не надав заяви про розгляд справи за його відсутності чи будь-яких заперечень проти доводів відповідачів, тобто, повністю проігнорував судовий процес у І інстанції. Представники позичальника очікували, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд І інстанції постановить ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду (про що подавали клопотання), натомість, він ухвалив рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Справедливість перемогла лише в суді апеляційної інстанції.
Автор звертає увагу на те, що незаконні дії, вчинені у зв’язку з адміністративним тиском, корупцією та заангажованістю не завжди тягнуть за собою невідкладну юридичну відповідальність. Але наслідки завжди ілюструє прислів’я: «Не рий іншому яму – сам у неї попадеш».
Дана стаття викликала жваву дискусію і спори серед читачів порталу, що ще раз підкреслює її актуальність.
Наприклад, рішенням Апеляційного суду Донецької обл. від 13.04.2012 р. у справі № 22ц/0590/3463/12 скасовано було рішення суду І інстанції про стягнення з позичальника та поручителя солідарно заборгованості за кредитним договором в сумі 196029 грн. 26 коп. з них: 34 539 грн. 46 коп. – сальдо за кредитом, 2 088 грн. 38 коп. – відсотки за графіком, 20 366 грн. 75 коп. – відсотки за фактичне користування капіталом, 139 032,00 грн. – пеня. Постановлено нове рішення, яким в задоволенні вимог до поручителя відмовлено в повному обсязі, постановлено стягнути з позичальника 34539,46 грн. – пені і ті ж самі суми основного боргу. Суть цієї справи полягала у тому, що строк виконання кредитного договору сплив 02.03.2010 р., а банк пред’явив вимоги до позичальника та поручителя приблизно через півтора роки, після закінчення строку дії договору поруки відповідно до п. 4 ст. 559 ЦК України, а тому на час пред’явлення вимоги договір поруки вже припинив свою дію в силу закону. Також представники позичальника просили зменшити розмір пені відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням того, що нарахована сума значно більше за суму основного боргу, а порушення позичальником своїх зобов’язань виникло з причини тимчасової втрати ним працездатності через травму обох ніг та тяжких тривалих хвороб його дружини (поручителя), що підтверджувалось відповідними медичними довідками і відповідало дійсним обставинам справи. Банк жодного разу не надіслав свого представника до суду І інстанції, не надав заяви про розгляд справи за його відсутності чи будь-яких заперечень проти доводів відповідачів, тобто, повністю проігнорував судовий процес у І інстанції. Представники позичальника очікували, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд І інстанції постановить ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду (про що подавали клопотання), натомість, він ухвалив рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Справедливість перемогла лише в суді апеляційної інстанції.
Автор звертає увагу на те, що незаконні дії, вчинені у зв’язку з адміністративним тиском, корупцією та заангажованістю не завжди тягнуть за собою невідкладну юридичну відповідальність. Але наслідки завжди ілюструє прислів’я: «Не рий іншому яму – сам у неї попадеш».
Дана стаття викликала жваву дискусію і спори серед читачів порталу, що ще раз підкреслює її актуальність.
